Самбірська

Толерантність є невід’ємною складовою культури миру, як це визначено у відповідній Декларації ООН. Сама культура миру може широко розглядатися як підхід, спрямований на запобігання насильству і насильницьким конфліктам, та глибоко вкорінений у загальних цінностях, правах людини та взаєморозумінні.

Заохочуючи стійкий економічний та соціальний розвиток, принципи рівності і демократичної участі, цей підхід спрямований на перетворення культури війни на культуру миру. Остання враховує численні помилки людства протягом усієї історії, сповненої воєн. Проте залишається питання: чи можуть культурні зрушення призвести до більш мирного світу? І якщо так, то чи може толерантність сприяти цьому? Головна ідея культури миру полягає в тому, що шляхом перетворення сприйняття та очікування можна зменшити вірогідність війни. Те, що називається «культура війни», спирається, зокрема, на нетерпимість до інших цінностей, вірувань, ідентичностей тощо. Таке нетолерантне ставлення виникає з віри в те, що життя однієї людини є кращим, ніж життя іншої.

Культура війни — це ідеологія, спрямована на знищення відмінностей, альтернатив і протиставлень. Вважається, що такий підхід несе відповідальність за більшість воєнних дій в історії. Війни часто стають результатом не стільки ненависті, скільки необхідності. Держави приймають рішення воювати, тому що піклуються про безпеку, а не тому, що їхні лідери є жорстокими. Однак спосіб, яким ці лідери сприймають світ, часто зміщений у бік насильства, безперспективних змагань і війни. За умов небезпечного анархічного міжнародного середовища держави в основному «думають» негативно одна про одну, сприймаючи інших як потенційні загрози. Результатами такого сприйняття є не тільки культура, а й термінологія і звички війни. У певному сенсі культура війни є синонімом негативного мислення. Чи можна було б його змінити на позитивніший? Найкоротшим способом модифікації сприйняття є зміна правил гри. Якщо є спосіб підвищити довіру та взаєморозуміння між народами світу, відносини між ними стануть миролюбнішими, але цього нелегко досягти. В деяких регіонах світу, наприклад в Європі, створення взаємної довіри потребувало надзвичайних зусиль, багато часу та інноваційних підходів.

Проект євроінтеграції — це величезний крок, спрямований на перетворення культури війни на культуру миру на континенті, який до середини XX століття мав найдовший список найкривавіших воєн. Високий результат було досягнуто значною мірою завдяки стійкій культурі миру, в якій толерантність відіграє надзвичайно важливу роль. Мир і толерантність в Європі йдуть поруч. Інші приклади побудови культури миру також стосуються шляхів посилення довіри та позитивних очікувань між народами. Один з них полягає у створенні та розширенні можливостей міжнародних — особливих правил, яким держави вважають за потрібне наслідувати. Вони не спираються виключно на толерантність, а радше на раціональний вибір; проте толерантність впливає нарозрахунки. У толерантнішому міжнародному середовищі існує більше можливостей для інституцій. Конкретні міжнародні режими ефективніші і при вищому рівні толерантності. Міжнародні організації приділяють особливу увагу питанню толерантності, у тому числі шляхом прийняття нормативних і законодавчих документів, спрямованих на її просування. Це в основному зумовлює толерантність і довіру між державами. Більша довіра допомагає подолати дилему безпеки у відносинах між державами і таким чином уникати непотрібного насильства. Більший рівень толерантності не обов’язково може зробити міжнародну політику моральною, але може зробити насильство та війну менш вигідними. Ми вже розглянули проблему вимірювання толерантності. Чи існують способи вимірювання культури миру? І хоча це поняття все ще досить невизначене, деякі рекомендації можуть допомогти в цьому.

Насамперед культура миру ґрунтується на тому, яким чином функціонує держава. Вона може включати, наприклад, рівень демократичного розвитку та основних свобод, як-от свобода слова та засоби масової інформації. Вона також стосується включення груп у політичний процес та їх доступ до процесу прийняття рішень. Глибша демократія, основні свободи та включення призведуть до посилення культури миру. Інший важливий вимір містить норми в суспільстві, наприклад, навчання про цінності миру та популяризацію цінностей толерантності в суспільстві. Нарешті необхідно враховувати міжнародний контекст, адже культура миру передбачає мирну зовнішню політику.

Культура миру також ґрунтується на взаємозалежності глобалізованого світу. Передбачається, що взаємозалежність стримує агресію та винагороджує співпрацю, тим самим створюючи стимули до толерантності та умови для миру. Також передбачається, що глобалізований світ прагне зменшити або усунути бар’єри та обмеження для будь-якого людського потенціалу, будь то державні кордони чи лінії дискримінації і нетерпимості. Глобалізація корисна для культури миру та розмаїття. Отже, культура миру — це мирний спосіб розв’язання конфліктів. За її умов міжнародний правопорядок базувався б на різноманітті інтересів, цінностей та ідентичностей, а народи світу були б об`єднані спільною відповідальністю за майбутнє.

У той самий час не слід забувати і про інституційну складову культури миру. Забезпечуючи права людини, принципи рівності, універсальні цінності, взаєморозуміння, а також підкреслюючи, як різні нації, групи та окремі особи можуть співіснувати без насильства, культура миру також трансформує ті способи, якими люди сприймають один одного. Сприйняття має значення у тому самому ступені, як і культура миру.